Гойдає вітер берези віття
Понад моїм шкільним вікном.
Сумує знову пожовкле листя,
Що майже все життя пройшло.
І бігли роки, немов струмочки,
І вийшли всі у далечінь.
Були мої ви сини і дочки,
І спробуй вас тепер покинь.
Живу надією, що все ж залишиться
Маленька часточка моя у вас.
А мокра гілка під вікном колишеться,
Рахує роки нашого життя.
І треба жити, щоб залишить спомин,
Не тліти, а запалювать серця.
Я знову чую в небі журавлиний гомін.
Мов заклик – догоріти до кінця.
Автор: Погорєлова О.М.
Коментарів 1